Проблема виховання дітей і молоді в історії зарубіжної та вітчизняної педагогічної думки: філософсько-культурологічний аспект

Abstract

Постановка проблеми в загальному вигляді. На сучасному етапі розвитку системи вітчизняної освіти проблема виховання всебічнорозвиненої особистості продовжує набувати все більшої актуальності. Тож не дивно, що наш час характеризується пошуком нових методів виховання та розробкою інноваційних освітніх технологій, здатних забезпечити гармонійний і всебічний розвиток особистості, надати їй можливість підготуватися до тих складних випробувань, які підготувало життя. Яку б історичну епоху ми не розглядали – скрізь знайдемо праці, присвячені реалізації актуальних завдань виховання та навчання підростаючого покоління, пошуку ефективних шляхів організації взаємодії учителя і учнів у процесі оволодіння найціннішими скарбами тисячолітньої історії розвитку людства. Формулювання цілей статті. У межах даної публікації маємо на меті здійснити ретроспективний огляд розвитку вітчизняної та зарубіжної педагогічної думки для вивчення специфіки реалізації основних завдань виховання підростаючого покоління, що мало місце у різні історичні епохи у творчій спадщині видатних педагогів, філософів і громадських діячів минулого. Ретроспективний огляд розвитку педагогічної думки у філософсько-культурологічному контексті дозволив визначити, що питання виховання було і є основною педагогічною проблемою усіх часів і народів. Ціла плеяда освітян, науковців і філософів одностайно стверджували, що виховна система тогочасного суспільства потребувала докорінних змін, оскільки вихованню підростаючого покоління не приділено тієї уваги, на яку воно заслуговує. Орієнтація на виховання у дітей таких особистісних якостей, як доброта, чистосердечність, людяність, великодушність, щирість, сміливість, повага, доброзичливість, доброчинність та незлостивість буде запорукою гідного майбутнього для усього суспільства. Педагоги минулого особливо наполягали на вихованні у дітей власної людської гідності та створенні навколо них такої атмосфери, в якій могли б вільно розвиватися усі здібності дитини, усі її добрі почуття і нахили. Цим процесом, на думку освітян, передусім, має опікуватися суспільство, створюючи спеціальні заклади для спільного виховання дітей. І лише об’єднавши зусилля сім’ї та держави, скориставшись досвідом минулих поколінь та інноваціями сучасності, можна досягти поставленої мети – виховання всебічно розвиненої, гармонійної особистості. Педагогічні ідеї філософів, педагогів, письменників, поетів та інших громадських діячів минулих епох були активно підхоплені і розвинені провідними теоретиками і практиками ХХ століття, проте це вже буде об’єктом наукового дослідження наших наступних публікацій.