Українська народна культура радянської доби (на прикладі народної хореографії).

Abstract

У статті розглянуто українську народну культуру радянської доби, проаналізовано вплив тоталітарного режиму на формування українського хореографічного мистецтва у межах ідеологічних норм та політичних директив. Окреслені стратегічні напрямки діяльності радянської системи щодо спотворення самої національної ідеї в українській культурі і, зокрема, народній хореографії які включали політичне цензурування й різноманітні обмеження, популяризацію «пролетарської культури», заниження естетичної цінності та мистецької глибини українського народного танцю, депортацію українських хореографів до Сибіру, репертуарне поневолення народних колективів, підміну «етнічно-культурних» знаків, на яких базується народний танець псевдо-українською хореографією, придушення будь-яких виразних проявів національної самосвідомості та культурної ідентичності. Звернено увагу на спроби українських митців зберегти автентичність української культури й відновити її кращі традиції в умовах радянського суспільства. Запропоновано історичну ретроспективну періодизацію розвитку українського народного танцю в період радянської епохи, яка включає такі етапи: адаптація до ідеологічних рамок (1920-ті роки), стандартизація (1920–1930), ідеологічний контроль (1930–1940), піднесення патріотичних мотивів (1939–1945), повоєнна русифікація (1946–1964), повільна десталінізація (1965–1984), відновлення самобутності (1985–1991). Розкрито значний внесок у розвиток народної хореографії українських балетмейстерів М. Болотова, М. Вантуха, В. Верховинця, Є. Вігільова, П. Вірського, К. Голейзовського, В. Глушенкова, О. Гомона, Г. Дихти, В. Литвиненка, О. Сегаля, Б. Степаненка, М. Трегубова, Я. Чуперчука, Л. Якобсона. З’ясовано, що навіть в умовах утисків і переслідувань українська народна танцювальна культура зберегла свою сутність, проросла крізь згубну діяльність тоталітарного режиму, вибудувала власну теоретичну основу та лексику, розширила танцювальні форми та їх різновиди, канонізувала сценографію, досягла популярності, здійснила вагомий внесок у світову культуру.

The article examines the Ukrainian folk culture of the Soviet period, analyses the influence of the totalitarian regime on the formation of Ukrainian choreographic art within the limits of ideological norms and political directives. The author outlines the strategic directions of the Soviet system’s actions to distort the very national idea of Ukrainian culture and, in particular, folk choreography, which included political censorship and various restrictions, the popularisation of «proletarian culture», and the understatement of the aesthetic value and artistic depth of Ukrainian folk dance, deportation of Ukrainian choreographers to Siberia, repertoire subjugation of folk groups, substitution of «ethnic and cultural» signs on which folk dance is based with pseudo-Ukrainian choreography, suppression of any expressive manifestations of national consciousness and cultural identity. Attention is paid to the attempts of Ukrainian artists to preserve the authenticity of Ukrainian culture and restore its best traditions in the Soviet society. A historical retrospective periodization of the development of Ukrainian folk dance during the Soviet period is suggested, which includes the following stages: adaptation to the ideological system (1920s), standardization (1920-1930), ideological control (1930-1940), rise of patriotic motives (1939-1945), post-war Russification (1946-1964), slow de-Stalinisation (1965-1984), renewal of identity (1985-1991). The article reveals the significant contribution to the development of folk choreography of Ukrainian choreographers M. Bolotov, M. Vantukh, V. Verkhovynets, E. Vihilov, P. Virskyi, K. Goleizovskyi, V. Hlushenkov, O. Homon, G. Dykhta, V. Lytvynenko, O. Sehal, B. Stepanenko, M. Tregubov, Y. Chuperchuk, and L. Yacobson. It has been found out that even under conditions of oppression and persecution, Ukrainian folk dance culture preserved its identity, withstood the disastrous actions of the totalitarian regime, built its own theoretical framework and vocabulary, expanded dance forms and their varieties, canonized scenography, achieved popularity, and made a significant contribution to the world culture.