Особливості моделі диференційованого навчання у студентів мистецьких дисциплін.

Abstract

У статті розглянуто особливості моделі диференційованого навчання у студентів мистецьких дисциплін. Висвітлено диференціацію як педагогічне явище має дві складові: структурну і змістовну. Структурний аспект диференціації передбачає виділення в системі освіти структурних елементів (факультативи, курси за вибором і т.п.) Змістовний аспект диференціації пов'язаний із структуруванням певним чином навчального матеріалу (стандарт за фахом або напрямку). Розкрито основні компоненти моделі якими є когнітивна, діяльнісна, особистісна та мотиваційна складові. Когнітивний компонент є показником теоретичної підготовленості, глибини знань, гнучкості знань, повноти та міцності знань. Діяльнісний компонент орієнтується на створення сприятливих умов для виходу за межі типових ситуацій, визначається творчим характером пізнавальної діяльності студентів. Особистісний компонент відображає значимість диференціації у навчанні, що визначається посиленням мотивації навчання, підвищенням рівня засвоєння знань. Мотиваційний компонент моделі визначається багатьма факторами: особливостями педагогічного вузу, в якому здійснюється мистецька професійна підготовка; особливостями організації освітнього процесу в ньому; суб'єктивними особливостями студентів і викладачів. Розглянуто послідовність етапів професійного становлення особистості студента: пропедевтичний (забезпечення мотивації до самодиференціації); організаційно-стимулюючий (з домінуванням особистої освітньої траєкторії музичного розвитку); процесуальний (диференціація дозволяє забезпечити суб’єктну спрямованість навчання в галузі музичної освіти). Розроблені організаційно-педагогічні умови ефективності диференціації навчання у фаховій підготовці студентів музикантів: формування вмінь самодиференціації в галузі музичної освіти; використання методологічних підходів як основи диференціації музично-педагогічного навчання (акмеологічний, синергетичний, компетентнісний); застосування різноманітних форм і методів організації музичного розвитку студентів з різним рівнем фахової підготовки; використання адаптивної диференціації, спонукає у студентів уяву до особистої суб’єктності; врахування особистої освітньої траєкторії розвитку студента у галузі музики.