Розвиток педагогічної освіти на Поділлі у 1920-х роках

Abstract

Проголошення незалежності України у 1991 р. започаткувало якісно новий етап у дослідженні знакових періодів національної історії у контексті проявів суспільно-політичних, соціально-економічних та культурно-освітніх процесів. Це в повній мірі відноситься й до наукових розробок радянської доби. Зокрема, дослідження розвитку системи педагогічної освіти у 1920-х рр. і становлення загальноосвітньої школи викликає особливий інтерес у представників історико-педагогічної думки, оскільки дає змогу прослідкувати власні напрацювання у цій сфері, виокремити їх позитивні надбання та проаналізувати допущені помилки. Крім того, дослідження даної проблематики, особливо в її регіональному вимірі, актуалізується модернізаційними процесами в системі освіти, прагненням її тісної інтеграції з освітніми системами країн Європейського Союзу. Практична реалізація цього завдання потребує приведення національних освітніх стандартів до норм світового співтовариства. Для гармонізації цього процесу, розуміння чіткої стратегії змін, важливе значення має дослідження розвитку загальноосвітньої школи на різних етапах історичного поступу, зокрема в період нової економічної політики, коли реалізовувалась національна модель розвитку освіти. Ретроспективний погляд на освітню проблематику 1920-х рр. наразі дозволить глибше збагнути вплив процесів становлення тоталітарної моделі державності на культурний розвиток суспільства. У цьому контексті аналіз діяльності партійно-радянського апарату в питанні ідеологічного обґрунтування проведення реформ у закладах освіти дає змогу поглибити наші знання про непросте суспільно-політичне життя України 1920-х рр., і Подільського регіону зокрема. Студіювання окресленого питання важливе також для осмислення проблем політехнізації, впровадження загального обов’язкового початкового навчання. Сучасний світ вирізняється надзвичайною технологізацією, а відтак заклади загальної середньої освіти, з урахуванням досвіду 1920-х рр., має створити належні умови для достатнього оволодіння дітьми необхідними політехнічними знаннями і уміннями, сприяти професійному самовизначенню школярів. Слід наголосити і на чиннику наявного бродяжництва та жебракування підлітків, їхнього перебування на обліку в соціальних службах та органах внутрішніх справ. Аналіз подібних явищ в історичній ретроспективі має допомогти реалізувати системні реформи у цій царині в умовах непростого сьогодення. Заявлена проблематика є актуальною і з огляду на загальну ситуацію проведення реформ в освітній сфері. Процеси реорганізації системи освіти у 1920-х рр., так само як і сьогодні, відбувалися на тлі економічних кризових явищ, що негативно позначалося на її розвитку. Механізми вирішення проблеми залишкового принципу фінансування галузі, принизливого соціального статусу вчителя у суспільстві, дитячої безпритульності в багатьох своїх аспектах можуть бути корисними і для сьогодення. 1920-ті роки в національній історії позначені процесом українізації різних сфер життя, зокрема освітньої. Створення міждисциплінарних програм для зміцнення позицій державної мови неможливе без урахування релігійних, етнічних, культурно-світоглядних особливостей сучасного суспільства. Неоціненним надбанням у цьому плані має слугувати об’єктивне переосмислення історичного досвіду українізації, його вагомого впливу на розвиток навчальних закладів. Отже, реалізація проєкту «Нової української школи», що має за мету її тісної інтеграції до європейської освітньої системи, процеси демократизації та гуманізації освіти України, потребують ґрунтовного аналізу її розвитку на різних етапах вітчизняної історії, критичного узагальнення досвіду минулих років як в сенсі позитивних напрацювань, так і допущених помилок, з можливим використанням у сьогоденні. Об’єктом дослідження виступає загальноосвітня система радянської України у період модернізації культурно-освітньої галузі в 1920-х рр. Предмет дослідження: характеристика сутнісних властивостей та ознак освітньої політики Українського радянського уряду у царині функціонування загальноосвітніх закладів освіти та її механізми безпосереднього втілення на Поділлі. Мета дослідження – окреслити та теоретично обґрунтувати засади радянської моделі розвитку педагогічної освіти та її реалізації в Подільському регіоні у 1920-х рр. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання: – з’ясувати сутність української моделі організації освітнього процесу в царині загальноосвітньої школи; – охарактеризувати специфіку українізаційних процесів у навчальних закладах Поділля; – простежити становлення матеріальної бази та бюджетного фінансування загальноосвітніх шкіл; – визначити мережу та структуру закладів освіти Поділля, які здійснювали підготовку вчительських кадрів.